5 прикладів «радянської» цензури у сучасній Росії

Заборонений номер

Березень 2014

• Павло Гутионтов про те, як обходили цензуру в СРСР

• Альберт Плутник про те, як писати правду, будучи журналістом

• Ігор Свинаренко про журналістику у Перебудову

 

 

• Як була влаштована

радянська редакція

• Приклади «радянської цензури» в сучасній Росії

• За що звільняли

фотокореспондентів в СРСР

• Як писати «по-радянськи».

Лінгвістичний аналіз

радянської газети

 

 

Прийоми

  

 

Державна таємниця

В СРСР строго стежили за тим, щоб у ЗМІ не потрапило що-небудь, чим могли би скористатися «зовнішні вороги». Заборонялося вести зйомку з високих споруд, розповідати про військових заводах, писати про допомогу неврожайним районам. Заборонялося будь-яке згадування КДБ. У 1925 р. вийшов перший «Перелік відомостей, що становлять таємницю і не підлягають поширенню в цілях охорони політико-економічних інтересів СРСР», і з кожним роком цензура міцніла, перелік додавалося все більше пунктів. Як розповідає один з колишніх керівників Головліту Володимир Симаньков в численних інтерв’ю: «При міністрі Щелокове прийшов папір з МВС: пропонувалося заборонити надалі критичні публікації про діяльність міліції».

  

 

Затемнення та ретуш

Іншою поширеною практикою було затемнення з фотографій осіб, неугодних партії. Точно так само, як сьогодні, на федеральних каналах немає опозиційних політиків, з фотохроніки вирізали відомих особистостей і попередніх керівників СРСР. При Сталіні зі знімків Леніна прали Льва Троцького. Як пише Девід Кінг у книзі «Зниклі комісари»: «В період „великих чисток“, що вибухнули в кінці 30-х років, з’явилася нова форма фальсифікації документів. Сталіну мало було знищувати своїх політичних противників фізично: паралельно з фізичною ліквідацією викорінювалися всі форми їх візуального буття». При Хрущові стали вирізати Сталіна і його соратників.

  

Заборона на критику

партії і вождя

Передовиця «Правди» від 22 червня 1936 року: «Той, хто ставить своїм завданням розхитати соціалістичний лад, підірвати соціалістичну власність, хто замислив замах на недоторканність нашої батьківщини — той ворог народу. Він не отримає ані клаптика паперу, не переступить порога друкарні, щоб здійснити свій підлий задум. Він не отримає ні залу, ні кімнати, ні кута для того, щоб внести усними словами отруту». Журналістам доводилося по-всякому виконувати свої обов’язки перед народом, найчастіше стаття являла собою агітку, тільки прочитавши яку до кінця можна було зрозуміти справжній сенс повідомлення.

 

1

Заборона на використання імені Навального на центральних каналах

 

Ходять чутки, що певних опозиційних політиків заборонено згадувати і запрошувати в шоу на федеральних каналах. Але 6 лютого 2012 року з’явилося прямий доказ: з передачі «Познер» з запрошеною гостею Тіною Канделакі було вирізано згадка Олексія Навального. З прямої трансляції пропав діалог:

Тіна Канделакі: Про бесіду з Навальним я поки не домовилася. Якщо ви покличете, він прийде охоче, тому що це Перший канал.

Володимир Познер: Я покличу.

Тіна Канделакі: Звичайно, а до мене він не йде!

Володимир Познер: Як ви думаєте, а мені дозволять?

Як стало можливим вирізати цілий діалог з прямого ефіру? Справа в тому, що в прямому ефірі передачу бачать на Далекому Сході, а жителі решти міст в інших часових поясах дивляться повтори. П’ять тимчасових версій передачі дозволяють підправити слова гостя або ведучого, якщо знадобиться. Це не перший раз, коли Володимир Познер потрапляє в «радянську історію». Коли в своїй авторській передачі він дозволив собі назвати Держдуми «державної дурепою», депутати ополчилися на Володимира Познера і навіть пригрозили йому закрити доступ на російське телебачення як іноземному громадянину. У радянський час таких проблем не було — з початку 60-х по кінець 70-х на телебаченні взагалі намагалися скорочувати прямі репортажі до мінімуму, щоб контролювати картинку монтажем і переозвучанием сюжетів.

 

2

Звільнення головного редактора журналу «Власть» Максима Ковальського за фотографію виборчого бюлетеня

 

Матеріали 49-го номера журналу «Влада» видавничого дому «Коммерсантъ» за 2011 рік були присвячені виборам до Держдуми Росії 4 грудня і порушень під час голосування. Ілюстрацією до одного з матеріалів стала фотографія виборчого бюлетеня за «Яблуко», з нецензурною фрази в адресу президента Росії. Події розвивалися швидко: вже 13 грудня стало відомо, що генеральний директор ЗАТ «Коммерсант-Холдинг» Андрій Галієв і головний редактор журналу «Коммерсант-Власть» Максим Ковальський звільнені. Гендиректор видавничого дому Дем’ян Кудрявцев уточнив, що порушені стандарти професійної журналістики і російські закони, заступник головного редактора «Влади» Вероніка Куцилло висловилася ще точніше: саме фото стало причиною звільнення двох співробітників «Комерсанта», але фотографія не може бути думкою редакції, це цитата. Пізніше інформація про причини звільнення підтвердилася — фото видалили з сайту журналу.

 

3

Звільнення головного редактора «Московського комсомольця» Павла Гусєва з посади голови Громадської палати в зв’язку з критичною заміткою про Путіна

 

«Якщо стаття „Милостивий государ“, яка вже знята з сайту „МК“, що допускає неоднозначне тлумачення, тим більше по відношенню до особистості Президента, і це думка людини, яку я поважаю і ціную як розумного і досвідченого політика, то я сприймаю критику і вважаю її конструктивною», — таку заяву Павла Гусєва надрукував «Московський комсомолець» 27 грудня 2013 року у відповідь на пропозицію губернатора Підмосков’я Андрія Воробйова піти з поста голови Громадської палати.

У грудні незалежне видання, яке належить головному редактору Павлу Гусєву з осені 1992 року, зазнала утисків чиновників кілька разів: перший трапився після публікації статті «Політична проституція змінила стать» про трьох жінок-депутатів. У підсумку автор статті Георгій Янс був звільнений.

 

4

Звільнення Леоніда Парфьонова за інтерв’ю з вдовою загиблого в Катарі Зелімхана Яндарбієва, у вбивстві якого звинувачували співробітників спецслужб Росії

 

Ціла передача разом з її ведучим Леонідом Парфьоновим пішла «під ніж» 1 червня 2004 року після того, як у недільному випуску «Намедни» з’явилося інтерв’ю з вдовою загиблого в Катарі Зелімхана Яндарбієва, у вбивстві якого звинувачували співробітників спецслужб Росії. Сюжет (як і в ситуації Познера) встигли показати на Далекому Сході, Сибіру і на Уралі, але в московський ефір інтерв’ю вже не потрапило. З’ясувалося, що спецслужби попросили залишити канал сюжет «до вирішення питання з підсудними» в Катарі. Але, як розповідав Леонід Парфьонов, ексклюзивний матеріал не міг чекати.

Як повідомив гендиректор телекомпанії Микола Сенкевич: «Причиною звільнення Парфьонова стало закриття програми „Намедни“, пов’язане з порушенням трудового договору, допущеним Парфьоновим, зобов’язує його підтримувати політику керівництва телекомпанії». Після інциденту Леонід Парфьонов більше не з’являвся в ефірі інформаційних передач центральних каналів — його долею стали історичні документальні серіали: про Крим «Війна у Криму — все в диму», про Гоголя «Птах-Гоголь», про Урал «Хребет Росії» і багато інших.

 

5

Звільнення головного редактора Галини Тимченко через посилання на інший сайт в інтерв’ю з одним із лідерів українського націоналістичного руху «Правий сектор» Андрієм Тарасенком

 

12 березня 2014 року Роскомнагляд виніс попередження Lenta.ru за те, що в тексті інтерв’ю з Андрієм Тарасенком з «Правого сектора» стояла посилання на матеріал «Дмитро Ярош: Рано чи пізно, але ми приречені воювати з Московською імперією», в якому були екстремістські висловлювання. Раніше таких прецендентов не траплялося — попередження зазвичай виносили за екстремістські висловлювання, а не за посилання на них. Через чотири години, 16:13, на «Стрічці» з’явилася новина про те, що Галина Тимченко звільнена зі своєї посади. Чітких пояснень від акціонера Олександра Мамута й нового головного редактора Олексія Гореславского, який раніше очолював газету «Погляд», не послідувало. Як пізніше розповіла Галина Тимченко сайту Slon.ru: «Коли ми перейшли аудиторію добову в три мільйони унікальних користувачів і 20 мільйонів хітів (це був рекорд, потім пішов відкат), я зрозуміла, що ступінь нашого впливу і впливу на аудиторію досягла пікових значень. Не можна сказати, що я злякалася, але зрозуміла, що такий розмір аудиторії не може не привертати чийогось уваги, владного, олігархічного, тобто не може не бути приводом для тривоги».

  

Приклади вище — російські події, які можна порівнювати з положенням справ в радянській журналістиці. Ми не розповідаємо про інших звільнення і закрытиях, які були б неможливі в СРСР. Про закриття цілих видань і каналів по всьому світу вже в сучасний час пише А. В. Блюм у своїй книзі «Радянська цензура в епоху тотального терору»: «Разом з процесом зрощення капіталу і держави, бюрократичних і фінансових управлінських структур в розвинутих країнах в умовах вільного підприємництва з’являється новий регулятор інформації — ринковий, комерційний, посилюється економічний контроль за ЗМІ, багато в чому заміняє звичайну цензуру. За твердженнями дослідників Б. Багдикяна, Р. Гляйссберга, Р. Шіллера та ін, в руках монополій, бізнесу, рекламодавців, тісно взаємозалежних один з одним, є такі важелі, які дозволяють тримати в необхідній вузді журналістику. Перетворення її в економічно вигідну справу породило те, що називають „внутриредакционной цензурою“, що виражає диктат господарів інформаційно-пропагандистсько-рекламного бізнесу».

  1. 5
  2. 4
  3. 3
  4. 2
  5. 1
(0 голосов, в среднем: 0 из 5)

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *